Словарь терминов

Словник термінів

Абстракція художня (від лат. abstractio – віддалення, відволікання) – засіб художнього мислення і побудови образу реальності в мистецтві. Передбачає відволікання від другорядного в інформації щодо об’єкту, акцентування її значущих моментів.

Абстракціонізм (абстрактне мистецтво) – напрямок в мистецтві ХХ ст., що відмовляється від зображення реальних предметів і явищ у живописі, скульптурі та графіці. Абстрактне мистецтво заперечує пізнавальні задачі художньої творчості. Виникло у 1910-х рр. як анархічний виклик суспільним смакам.

Авангардизм (франц. avant-gardisme, від avant-garde – передовий загін) – умовна назва художніх рухів та літературно-художніх течій ХХ ст. (експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, дадаїзм, драма абсурду та ін.) яким характерні прагнення до корінного оновлення художньої практики, розрив з її традиціями, пошуки нових, незвичних засобів вираження і позаестетичних шляхів впливу на глядача.

Агора (грецьк. базарна площа) – за часів Гомера – народне, судове або вільне зібрання громадян. Згодом таку назву отримала площа для проведення зібрань, якій належала роль центру міського громадського життя. По краям площі розташовувалися суспільні і культові споруди, а також торгові намети.

Академізм (від грецьк. akademia – філософська школа Платона, Фр. akademisme) – напрямок в образотворчому мистецтві XVII – XIX ст., що догматично наслідувало зовнішнім формам класичного мистецтва. Ширше академізм розуміється як будь-яка канонізація, перетворення в беззапречну норму ідеалів та принципів мистецтва попередніх епох.

Акварель (франц. аquarelle від лат. aqua – вода) – фарби, де фарбуючий пігмент зв’язується рослинним клеєм, медом, гліцерином. Вони легко розводяться у воді, тому основні якості акварельного живопису – прозорість фарб, через які просвічуються тон і фактура основи (частіше за все паперу, шовку), чистота кольору.

Аксіологія (грецьк. axios – цінний і logos - вчення) – учення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, що визначають напрями людської діяльності.

Алегорія (від грецьк. allegoria – іносказання) – відтворення абстрагованої ідеї або поняття за допомогою образу. На відміну від символу, що має багатозначний смисл, алегорія має однозначний смисл.

Алтар (від грецьк. altaria, altarius, від altus – високий та ara – височина возвышение, жертовник) – височина, що слугує жертвопринесенню. У Древній Греції та Римі – окремі споруди. В християнських храмах – столи („престоли”) для здійснення безкровної жертви євхаристії. Пізнаше так стала називатися вся східна звичайно найвисока частина храму, де знаходиться „престол”, відмежована алтарною перепоною, а в православних храмах з XIV ст. – іконостасом.

Ампір (від франц. empire - імперія) художній стиль в архітектурі й прикладному мистецтві пізнього класицизму, що виник у Франції за часів наполеонівської імперії на початку ХІХ ст. Пізніше розповсюдився у інших країнах світу. Орієнтований на древньоримські та древньоєгипетські форми.

Амфітеатр – архітектурна форма римського театру; ряди глядацьких місць у вигляді сходів розташовувалися не як у класичному античному театрі півколом або підковоподібно, а еліпсом навколо сціени або арени, що займала центральне місце.

Анали (від лат. annales від annus – рік) – древньоримські, а також середньовічні літописи. В широкому розумінні – запис найбільш значущих щорічних подій.

Аналіз – розкладання, розчленування цілого на частини; метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на частини.

Анімалізм, анімалістичний жанр (від лат. animal – тварина) – зображення тварин в живопису, скульптурі і графіці. Художників, що працюють у цьому жанрі, називають анімалістами.

Антаблемент – основний елемент класичної архітектурної споруди – горизонтальна частина, що спирається на колони; складається з архітрава, фриза і карнизу.

Антропоморфізм (від грецьк. antropos – людина і morfe – форма) – олюднення, наділення людськими якостями неживих предметів, явищ природи, тварин, представлення богів у людській особі. У творах мистецтва антропоморфізм – уподібнення геометричних, конструктивних елементів до форм людського тіла, наприклад, колона у формі людської фігури (атлант, кріатида), сосуд у формі голови людини і т.п.

Апсіда – алтарний виступ у християнських церковних будівлях, півкруглий або багатокутний за планом.

Арка (від лат. arkus - дуга) – криволінійне перекриття простору між двома опорами (стовпами, колонами, пілонами).

Арка тріумфальна – постійне або тимчасове монументальне оформлення проїзду, урочиста споруда на честь військових перемог або інших знаменних подій.

Аркада – ряд однакових арок, що спираються на стовпи або колони.

Аркатура – прикраса стіни у вигляді низки декоративних арочок.

Асоціативність у мистецтві – здатність співвідносити предмети і явища навколишнього світу, конструювати через уявлення їх нові зв’язки, зумовлені або подібністю або контрастом.

Базилика (від грецьк. basilike – царський дім) – прямокутна за планом будівля, зсередини розділена рядами колон або стовпів на прямокутні частини (нефи). У Древньому Римі – судові і торгівельні будівлі, пізніше – один з головних типів християнського храму.

Балюстрада – огорожа з балясин (маленьких фігурних колонок), укріплених на цоколі та з’єднаних по верху горизонтальною балкою. Нею увінчувалися споруди, огороджувалися тераси, балкони, сходи.

Барабан – циліндрична або багатогранна верхня частина будинку (як правило культового), на якій зведено купол, з проймами для освітлення внутрішнього простору споруди.

Барбізонці – група французьких художників-пейзажистів, що працювали у селищі Барбізон поблизу Парижа у 30-40 рр. ХІХ ст.

Барельєф (від франц. bas relief) – низький рельєф, де випукле зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об’єму.

Бароко – художній стиль, що отримав розповсюдження наприкінці XVI – середині XVII ст. в країнах Європи. Характеризується декоративною пишністю, динамічними складними  формами, мальовничістю живописністю.

Белетристика (від франц. belles lettres – художня література) – 1) художня проза; 2) у ХХ ст. таку назву отримала масова літературна продукція розважального характеру на противагу творам високого мистецтва.

Вербальний (лат. verbum – слово) – словесний, мовний, усний.

Вернісаж (від франц. vernissage – лакування) – урочисте відкриття художньої виставки.

Візуальний (лат. visualis – зоровий) – те, що сприймається зором.

Вітраж (від франц. vitrage від лат. vitrum - скло) – орнаментальна або сюжетна декоративна композиція (у вікні, дверях, у вигляді самостійного панно) зі скла або іншого матеріалу, що пропускає вітло. У середині століття фрагмента різнокольорового скла скріплювалися свинцовою проволокою.

Волюта (від італ. voluta - завиток) – архітектурний мотив у формі спіралеподібного завитку з „очком” у центрі. Складова частина ордерних капітелей, архітектурна деталь карнизів, порталів, дверей, вікон.

Галерея (від франц. galerie) – 1) довге крите приміщення, де одна з стін замінена колонами або стовпами; 2) довга зала                                                                                                                                                 з суцільним рядом великих вікон в одній з продовжніх стін. В епоху Відродження інша стіна прикрашалася творами мистецтва, тому згодом цей термін став означати художні виставки.

Гама кольорова – кольори, що перевжають у даному художньому творі і визначають характер його живописного рішення.

Гармонія  (грецьк. harmonis – звязок, співзвучність, розмірність). В образотворчому мистецтві – фарби, лінії, складові пропорції; в музиці – одночасне звучання декількох співзвучних тонів.

Герма (від грецьк. hermes) – спочатку символ бога Гермеса (пізніше інших богів) у вигляді круглого або чотиригранного стовпа, завершеного скульптурною головою. З часів Праксітеля Герми стали поясними статуями, портретними зображеннями державних діячів. Герми із зображенням великих поетів та мислителів прикрашали вілли й бібліотеки. З XVI ст. – вид декоративної і паркової скульптури.

Гліптика (від грецьк. gliptike, glypho – вирізаю) – мистецтво різьблення на дорогоцінних або напівдорогоцінних каменях.

Гобелен – витканий вручну килим-картина (шпалера). У вузькому розумінні – вироби паризької мануфактури, заснованої у 1662 р. і названої іменем фарбувальників Гобеленів. Гобелени створюються з кольорових шовкових і вовняних ниток окремими частинами, котрі потім зшиваються.

Готика, готичний стиль (франц. gothiquе – від назви германского племені готів) – художній стиль у західноєвропейській культурі XII – XV ст. Виявився у будівництві християнських соборів і пов’язаним з ним мистецтвом кам’яного і дерев’яного різьблення, скульптури, вітражів.

Гра-драматизація (театралізована гра) – відтворення у театралізованій формі літературних сюжетів або власних імпровізацій з використанням елементів театрального мистецтва.

Гравюра (від франц. gravure) – вид графіки, де зображення є друкованим відтиском рельєфного малюнку, нанесеного на дошку гравером. Відтиски з таких дощок також називають гравюрою. Гравюра виникла на межі XIV – XV ст. Розрізняють гравюру випуклу і заглиблену. Поряд зі станковими гравюрами (естампами) розповсюджена книжкова гравюра (ілюстрації, заставки).

Гротеск (від франц. grotesque – чудернацький, смішний, комічний від. італ. grotteska від grotta – грот) – 1) орнамент у вигляді зображень тварин, рослин та ін., що переплітаються, найдревніші зразки якого було виявлено у руїнах древньоримських будівель, що у народі мали назву „гроти”, звідки він і отримав свою назву; 2) елемент сміхової культури – зображення людей або предметів у фантастично-перебільшеному, потворно-комічному вигляді в образотвочому мистецтві, літературі, театрі.

Гуманізм (від лат. humanus - людяний) – сукупність ідей і поглядів, стверджуючих цінність людини незалежно від її суспільного положення і право особистості на вільний розвиток своїх творчих сил. У вузькому розумінні – соціокультурний і літературний рух епохи Відродження, що протистояв схоластиці і прагнув до відродження античного ідеалу краси.

Дадаїзм (від франц. dada – конячка, dadaisme – дитяче бурмотіння)авангардистський напрям у західноєвропейській культурі, переважно у французькому і німецькому мистецтві (1916 – 1922 рр.). Дадаїзм залучував до творчого процесу предмети з позахудожньої сфери діяльності. Він послужив одним із джерел поп-арту.

Декаданс, декаденство (від франц. decadense від лат. decadentia – упадок) – загальне найменування кризових явищ в культурі ХІХ – початку ХХ ст. Виникнення декадансу пов’язане з руйнацією традиційних цінностей культури. Для естетичних концепцій декадансу характерний культ краси як вищої цінності. З декадансом може бути пов’язане і піднесення художньої культури (напр., російський „срібний століття”).

Декор (від лат. decoro – прикрашаю)система прикрас споруди (фасаду, інтер’єру) або виробу.

Декоративно-ужиткове мистецтво – вид пластичного мистецтва, тісно пов’язаного з побутом народу, в якому застосовуються народні традиції. Художні засоби підпорядковані практичному призначенню предмета і зумовлені особливостями матеріалу і техніки.

Диптих (від грецьк. diptychos – подвійний, складений вдвоє) - 1) в античному світі дві вощені дощечки для письма, складені вдвоє; 2) дві картини, пов’язані єдиним задумом.

Донжон (франц. donjon) – головна башта феодального замку, кругла або чотирикутна у плані.

Еллінізм – історичний період у розвитку античної культури з часів завоювань Олександра Македонського (334 р. до н.е.) і до підкорення цих територій Римській імперії.

Експресіонізм (від франц. expressionisme від expression – вираження, виразність) – напрямок у європейському мистецтві та літературі першої третини ХХ ст. Для нього характерне тяжіння до ірраціонального, загострена емоційність, фантастичний гротеск.

Емаль – матеріал, що застосовується у декоративно-ужитковому мистецтві, легкоплавний склад, котрим покривають поверхню, головним чином, металевих виробів.

Емпатія – співпереживання, розуміння почуттів, які переживає інша людина, і відповідне виявлення своїх почуттів.

Епос (від грецьк. epos – слово, ррозповідь, пісня) – один з трьох основних родів художньої літератури (разом з лірикою і драмою); основні прозаїчні жанри епосу: роман, повість, розповідь. Героїчний епос – героїчна розповідь про минуле, що відтворює картину народного життя.

Ескіз – підготовлений нарис до твору, що відображає пошуки найкращого втілення творчого задуму. В процесі роботи над картиною, скульптурою і т.д. художник як правило створює кілька ескізів.

Етюд – робота, виконана з натури, нерідко має самостійне значення; інколи є вправою для удосконалення професійних навиків художника. 

Жанр (від франц. genre – рід, вид) – 1) стійкий тип художнього твору, що історично склався. Наприклад у музиці – симфонія, кантата; в літературі – роман, поема; у живопису – пейзаж, портрет, натюрморт, інтер’єр, сюжетна картина; 2) поняття „жанр” узагальнює риси, притаманні групі творів якої епохи, нації або світового мистецтва вцілому. Наприклад, побутовий жанр, історичний, батальний.

Жанровий живопис – живописні твори, в яких відтворюються сцени повсякденного життя.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються фарбами, нанесеними на будь-яку поверхню. Тема і сюжет твору живопису втілюються за допомогою композиції, малюнку і кольору (колориту). За технікою виконання живопис розділяється на масляну, темперну, фрескову, воскову, мозаїчну, вітражну, акварельну, гуашеву, пастельну. За жанрами розрізняють живопис станковий, монументальний, декоративний, театрально-декоративний, мініатюрний.

Зарисовка – рисунок з натури, виконаний з натури.    

Зіккурат – в архітектурі Древньої Месопотамії культова вежа, побудована у вигляді сходинчатої споруди з ярусами, що зменшуються. Створюються з цегли-сирцю і з’єднуються ходами і пандусами.

Золотий перетин – принцип зображення предмета в архітектурі, скульптурі і живопису, що полягає у встановленні найбільш гармонійних пропорцій. У пошуках гармонії художники іноді інтуїтивно слідували цьому принципу, тим чи іншим чином наближаючись до ідеальних співвідношення, але теоретично принцип золотого перетину було сформульовано в епоху Відродження.

Ізразці (кахель) – керамічні облицювальні плитки, що з тильного боку мають виступ для кріплення. Вони можуть бути гладкими, рельєфними або вкритими глазур’ю (майоліка), або бути неглазурованими (терракота).

Імітація (від лат. imitatio - наслідування) – у мистецтві наслідування певному стилю, школі, манері майстра або властивостям якого-небудь матеріалу за допомогою зовсім інших засобів і прийомів.

Імпресіонізм (від франц. impression – враження) – напрямок у мистецтві останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. Найповніше вираження отримав у французькому живопису. Художники-імпресіоністи прагнули зберегти силу і свіжість першого враження, що дозволяє відтворити у живописному творі неповторно характерні риси. Імпресіонізм знайшов вираження у музиці, літературі, скульптурі.

Імпровізація (від лат. improvisus – несподіваний, раптовий) – 1) створення художнього твору (віршів, музики і т.д.) безпосередньо у процесі його виконання; 2) твір, виконаний таким чином.

Інсценування – п’єса, яка створена на основі переробки прозаїчного або поетичного твору.

Інтеріоризація – (лат. interior - внутрішній) процес перетворення зовнішніх дій на внутрішні, ідеальні дії, їх перетворення в усталені якості особистості.

Інтерпретація – науковий метод пізнання, який дає змогу скласти художній образ творів мистецтва здебільшого у двох напрямках: першому властива орієнтація на концепційно-смисловий комплекс, який втілюється у вербальній формі (при цьому твори мистецтва описуються і пояснюються в усій множинності їхніх внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків); другий пов’язаний з виконавським трактуванням.

Інтонація (від лат. іnіоnо голосно вимовляю) – семантична одиниця в музиці, яка є найменшим конкретним сполученням тонів у музич­них висловлюваннях і має відносно самостійне виразне значення (Музыкальная энциклопедия. – М., 1974. – Т. 2).

Канон (від грецьк. kanon – норма, правило) – правило, положення будь-якого напряму, вчення, визнане традиційним, загальноприйнятим. Сукупність художніх прийомів і правил, які вважаються обов’язковими за тієї чи іншої епохи, наприклад, візантійський канон у живопису – це система стилістичних та іконографічних норм.

Кантата (від лат. сanto – співаю) – великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору й оркестру. Складається, як правило, з оркесторового вступу, арій, речитативів і хорів.

Катарсис – (грецьк. katharsis - очищення). Термін з античної естетики; душевна розрядка, естетична реакція, яку відчуває людина на завершальній стадії художнього сприймання. 

Квадрига – антична двохколісна колісниця, запряжена чотирма конями в один ряд. Скульптурні зображення квадриги часто прикрашали античні будівлі, медалі, геми, камеї; у Європі XVII – XIX ст. – фронтони споруд і тріумфальних арок.

Клавір – 1) загальна назва струнних клавішних – XVIII ст.; 2) переклад партитури опери, симфонії, ораторії для фортепіано.

Класицизм (від лат. classicus – зразковий ) – напрям у європейському мистецтві та літературі XVII – початку ХІХ ст., художній стиль і відповідна йому естетична теорія, що зверталися до античної спадщини як що норми та ідеального зразку. Класицизм базувався на їдеях філософського раціоналізму і уявленнях про розумну закономірність світу.

Колаж (від франц. collage - наклеювання) – 1) прийом в образотворчому мистецтві, що полягає у наклеюванні на будь-яку основу матеріалів, які відрізняються від неї кольром і фактурою; 2) твір, виконаний у такій техніці.

Колорит (від лат. color - колір) – система кольорових поєднань у творі образотворчого мистецтва. В колориті відображаються кольорові властивості реального світу, але художники при цьому обирають лише ті з них, що відповідають певному художньому образу. Залежно від колориту кольорової гами, він може бути холодним (переважно сині, зелені, фіолетові тони), теплим (переважно червоні, жовті, помаранчеві тони), яскравим, приглушеним, спокійним, напруженим та ін. Колорит впливає на почуття глядача, створює настрій картини і слугує найважливішим засобом емоційної виразності.

Композиція (від лат. composito – складання, зв’язування) – 1) побудова художнього твору, його структура, співвідношення окремих його частин, що складають одне ціле. Композиція – важливий, організуючий елемент художньої форми, що надає твору єдність і цільність; 2) музичний, живописний, скульптурний або графічний твір; 3) твір, що включає різноманітні види мистецтв, наприклад, літературно-музична композиція, або такий, що складається з різних творів та уривків.

Комунікативність – здатність людини до діалогового спілкування.

Контфорс (від франц. conforce – протидіюча сила) – поперечна стіна, вертикальний виступ у вигляді кам’яної кладки, що укріплює основну несучу конструкцію, головним чином зовнішню стіну.

Космогонія (від грецьк. kosmogonia – cтворення світу) – міф про створення, передраціональне, переднаукове міфічно-релігійне вчння про розвиток світу.

Креативність – сукупність тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення у діяльності суб’єкта.

Кубізм (від франц. kubisme від cube – куб) – авангардистська течія в образотворчому мистецтві першої чверті ХХ ст. Головна увага художників цього напряму приділялася формальним експериментам – конструювання об’ємних форм на площині, розчленування складних форм на прості, виявлення простих геометричних форм.

Лесування – художній прийом у живопису, де використовується прозорість фарб. Лесування застосовують для надання кольору нових відтінків, інколи для створення нового кольору, для посилення його інтенсивності. Тонкі прозорі або напівпрозорі шари фарб, що наносяться на вже сухий шар, значно збагачують колорит.

Літографія – засіб плаского друку, коли друкованою формою слугує поверхня каменю (вапняку). Винайдена у 1798 р. Зображення на літографічний камінь наносять жирною літографічною тушшю або спеціальним олівцем. Цей засіб припускає широке тиражування. У ХІХ ст. літографія розповсюдилася у станковій і журнальній графіці.

Мадригал – у XIV XVI ст. невеликий музично-поетичний твір любовно-поетичного змісту, спочатку дво-триголосне з інструментальним супроводом, згодом – чотири-п’яти голосне без супроводу.

Майоліка – вид кераміки, вироби з кольорової пористої обпеченої глини, покрите глазур’ю.

Маньєризм (від італ. manierismo від maniera – стиль) – напрямок у західноєвропейському мистецтві XVI ст., що відобразив кризу гуманістичних ідей Відродження.

Марина (від. франц. marine від лат marinus – морський) – пейзаж, присвячений зображенню моря. Майстри марини називаються мариністами.

Мелодрама – 1) драматургічний жанр, п’єса з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю; 2) музично-драматичний твір, у якому діалоги й монологи чергуються з музикою або супроводжуються нею.

Ментальність (від лат. mentalis – розумовий, духовний, психічний) – спосіб мислення, склад розуму, загальний духовний настрій людини, групи.

Меценат (за іменем римського державного діяча І ст. до н.е. Мецената, що прославився покровительством над поетами і художниками) – людина, що покровительствує розвитку мистецтв, науки і надає їм фінансову підтримку.

Метопа – прямокутна, майже квадратна плита, часто прикрашена скульптурою. Метопи, чергуючись із тригліфами, складають фриз доричного ордеру.

Мініатюра (від франц. miniature від лат. minium – сурик) – 1) живописний твір малих розмірів з особливо тонкою манерою нанесення фарб. Термін походить від назви червоно-помаранчевого пігменту, за допомогою якого писці вимальовували заголовні букви манускриптів (rubriche). Спочатку мініатюрою називалися виконані фарбами ілюстрації, заголовки в рукописних книгах. Пізніше назва “мініатюра” перейшла на живопис (головним чином на портретний) невеликого формату, що виконувався на картоні, папері, фарфорі, побутових речах – годиннику, табакерці, перснях; 2) в літературі, театрі, музиці – жанр малих форм, невеликий твір (розповідь, скетч, вокальна або хореографічна сценка).

Моделювання – передача зображувальних предметів і фігур в умовах того чи іншого освітлення. В рисунку моделювання здійснюється тоном (світлотінню), при цьому враховується й перспективна зміна форм. У живопису – форма моделювання кольором.

Модернізм – загальна назва напрямків мистецтва і літератури початку ХХ ст. (кубізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм, експресіонізм, абстрактне мистецтво та ін.), які характеризуються розривом з минулими традиціями, спирання на умовність стилю і покуком нових естетичних принципів.

Монументальне мистецтво – твори, розраховані загалом на масове сприйняття. Своїм художннім рішенням ці твори завжди пов’язані з архітектурними спорудами або з умовами місця, де цей твір розміщується.

Натуралізм – 1) напрямок у мистецтві, що прагнув до об’єктивно точного відтворення видимої реальності; 2) художній метод, що протистояв реалізму і виражався у зовнішньому відтворенні реальності, але без її ідейного осмислення, художнього узагальнення, критичної оцінки.

Натюрморт (від франц. nature morte – мертва природа) – жанр образотворчого мистецтва, присвячений зображенню неживих предметів (квітів, фруктів, атрибутів будь-якої діяльності), композиційно організованих в єдину групу.

Неф – простір між довгими рядами колон в християнських храмах.

Ноктюрн (від франц. nocturne від лат. nokturnus – нічний) – у XVIII – ХІХ ст. багаточастинний музичний твір, перевважно для духових інструментів, що виконувався на відкритому повітрі у вечірню або нічну годину. З ХІХ ст. цю назву отримала лірична інструментальна п’єса.

Обеліск (від грецьк. obeliskos) – меморіальна споруда, яка виникла у Древньому Єгипті, у вигляді гранчатого (зазвичай квадратного у перетині) стовпу, що звужудовся до верху і мав загострену пірамідальну верхівку.

Образотворчі мистецтва – живопис, графіка, скульптура. До них частково відносять і декоративно-ужиткове мистецтво. Всі вони віддзеркалюють дійсність у зорових, наочних образах. Образотворчі мистецтва інколи називають просторовими, так як вони створюють видимі форми в реальному або умовному просторі.

Ораторія (від італ. оratorio від лат. oro – говорю, молю) – музичний твір для співаків-солістів, хору й оркестру. На відміну від опери, призначається для концертного виконання.

Ордер (архітектурний) – канонізована художня система будівельно-балочної конструкції, певне поєднання частин (колон, п’єдесталу, фризу, карнизу), їх структури і художня обробка.

Офорт (від франц. eue-forte – азотна кислота) – вид гравюри. Рисунок здійснювався спеціальною голкою на шарі кислотно-опірного лаку, що покривав металічну пластину. “Видряпані” місця протравлюються кислотою, а отримане заглиблене зображення заповнюється фарбою і відбивається на папір.

Палітра – 1) дошка, як правило, дерев’яна, на якій художник розкладає і змішує фарби; 2) характер кольорових поєднань, типових для даної картини, для творів окремого художника. Кажуть: “багата палітра”, “тьмяна палітра”, “одноманітна палітра”.

Панно – 1) обрамлена ділянка поверхні стіни або стелі,, заповнена живописним або мозаїчним зображенням; 2) картина або рельєф, призначені для прикраси певної частини стіни або стелі.

Пантеон (від лат. panteon – місце, присвячене всім богам) – у Древньому Римі “храм усіх богів”, пізніше – усипальниця відомих людей.

Партитура (від італ. partitura) – зведений нотний запис багатоголосного музичного твору для оркестру, хору, ансамблю.

Парус – конструкція у формі просторового трикутника, що створює перехід від підкупольних арок до основи купола.

Пастораль (від лат. pastorlis – пастуховий) – 1) жанровий різновид європейської літератури XIV XVII ст. (поема, віршована драма), пов’язана з ідилічним сприйняттям; 2) опера, пантоміма або балет, сюжет яких присвячений ідеалізованому зображенню життя пастухів; 3) вокальний або інструментальний твір, що змальовує картини природи, сцени сільського побуту.  

Перспектива – 1) удавана зміна форм і розмірів предметів та їх забарвлення на відстані; 2) наука, що досліджує особливості і закономірності сприйняття людським оком форм, які знаходяться на відстані, і встановлює закони зображення цих форм на площині.

Перспектива лінійна – визначає оптичні викривлення форм предметів, їх розмірів і пропорцій.

Пілон (від грецьк. pylon – ворота, вхід) – 1) масивні стовпи, що слугують опорою перекриттям або такі, що стоять по боках входів і піз’їздів; 2) вежеподібні споруди у вигляді усічених пірамід, що височіли по боках входів до древньоєгипетських храмів.

Пілястра, пілястр (від італ. pilastro від лат. pilo - сповп) – плаский вертикальний конструктивний або декоративний виступ прямокутного перетину на поверхні стіни або стовпа.

Плафон (від франц. plafon – стеля) – стеля, прикрашена живописом або скульптурним (ліпним) зображенням.

Пленер – робота художника на відкритому повітрі в природніх умовах, а не у майстерні.

Поліфонія – вид багатоголосся, що полягає у одночасному поєднанні двох і більше самостійних мелодій.

Поп-арт (від англ. pop-art, скороч. від popular art – загальнодоступне мистецтво) – модерністський художній рух, що виник у 1950-х рр. в США і Великобританії. Поп-арт культивує навмисно випадкове поєднання готових побутових предметів.

Портал (від лат porta – вхід, ворота) – архітектурно оформлений вхід до будинку.

Примітивізм – у мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. – слідування нормам мистецтва “примітивів” (первісна і народна творчість), принципова відмова від усталених норм художньої культури.

Пропілеї (від грецьк., лат. – споруда, розташована “перед воротами”) – в критомікенську епоху криті ворота з виступаючими наперед стінами, спочатку – монументальний вхід до святилища, потім стали слугувати входом до фортеці, агори, гімнасій.

Ракурс – перспективне скорочення живих і предметних форм, що змінюють їх зовнішній вигляд. Ракурс обумовлений точкою зору (вид зверху, знизу, на близькій відстані і т.ін.), а також самим розташуванням натури у просторі.

Реалізм (від лат. realis – речовий, справжній) – у мистецтві правдиве, об’єктивне відображення дійсності специфічними засобами, притаманними тому чи іншому виду художньої творчості.

Рельєф – вид скульптури, в якому зображеня є випуклим або заглибленим стосовно площини фону. Випуклий рельєф розрізняють на низький (барельєф) та високий (горельєф).

Рельєфне зображення – енергійне ліплення об’ємної форми тоном чи кольором.

Репродуктивна діяльність – діяльність виконавського, відтворюючого характеру.

Рокайль (від франц. rocaille – скалки каменів, раковини) – 1) характерний для рококо мотив орнаменту – стилізована раковина; 2) рококо.

Рококо – стильовий напрям у мистецтві кінця першої половини XVIII ст., який характеризується відходом від життя у світ фантазії, театралізованої гри, міфологічних і пасторальних сюжетів, витонченістю, декоративністю, вишуканістю.

Романський стиль (від лат. romanus – римський) – стиль, спадково пов’язаний з древньоримською культурою; отримав розповсюдження в період раннього середньовіччя на території колишньої Західної Римської імперії. ДЛя нього характерними є чіткість форм, сувора мужня (чоловіча?) краса, переконливість і міць.

Романтизм – ідейний і художній напрям у європейській культурі кінця XVIII – початку ХІХ ст. Романтизм відобразив розчарування здобутках Великої французької революції, в ідеології Просвітництва, буржуазному прогресі. Для романтизму характерні запереченя повсякденного прозаїчного життя, прагнення до всього незвичайного, фантастичного, до художнього осмислення та ідеалізації попередніх епох, до розкриття внутрішнього світу людини.

Рустика (від лат. rusticos – простий, грубий) – рельєфна кладка або облицювання стін камінням з грубовідколотою або випуклою лицьовою поверхнею (“рустами”). Пізніше – декоративна обробка штукатурної поверхні стін, що імітує кладку з крупних каменів.

Сакральний (від лат sacer - священний) – приналежний до віри, релігійному культу; обрядовий, ритуальний.

Салон – 1) вітальня для прийому гостей; 2) літературно-художній або політичний гурток; 3) приміщення для демонстрації та продажу творів мистецтва.

Самооцінка – судження людини про наявність у ній певних якостей у співвідношенні з існуючим еталоном, зразком; є результатом розумових операцій.

Світлотінь – градації світлого і темного, співвідношення світла і тіні на формі. Завдяки світлотіні у творі зорово сприймаються і передаються пластичні особливості натури.

Світогляд – цілісне уявлення про природу, суспільство та людину, яка виявляється у системі цінностей, ідеалів особистості, соціальної групи, суспільства.

Свод – криволінійне перекриття споруди, яке утворюють кам’яні арки по периметру.

Сензитивність (лат. sensus – відчуття) – підвищена у певні вікові періоди чутливість особистості до навчального матеріалу і виховних заходів.

Сентименталізм (від франц. sentimente – почуття) – художня течія в літературі, музиці, образотворчому мистецтві другої половини XVIII – початку ХІХ ст. Сентименталізм виник як протиставлення культу розуму епохи Просвітництва.

Сенсорне виховання (лат. sensus – відчуття) – складова частина розумового і фізичного виховання дитини, що спрямовується на розвиток органів відчуття і сприймання.

Символізм – філософсько-естетична концепція і культурний напрямок у західноєвропейській культурі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Започаткувавшись у літературі, символізм переріс у загальноєвропейську культурну течію, що охопила театр, живопис, музику. В художній творчості символізм визнає головним беззмістовне, інтуїтивне начало. Ідеї, які знаходяться поза сприйняттям, виражаються за допомогою символу.

Симфонія (від грецьк. symfonia - співзвуччя) – музичний твір для симфонічного оркестру, написане в сонатній формі. Вважається вищою формою інструментальної музики.

Скульптура (від лат. sculptura від sculpo – вирізаю, висікаю) – вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну тримірну форму. Розрізняють круглу скульптуру (статуя, торс, бюст), розраховану на всебічний розгляд і рельєф – зображення на площині.

Соната (від італ. sonata від sonare – звучати) – музичний твір для одного або кількох інструментів, написане у формі сонатного циклу (2-4 частини).

Станкове мистецтво – назва походить від станку, на якому створюються твори (станок у скульптора, мольберт у художника). Твори станкового мистецтва завжди мають самостійне значення. Їх ідейно-художні особливості не залежать від оточення, в якому вони знаходяться. На відміну від творів монументального і декоративно-ужиткового мистецтва, вони не призначені для певного місця у приміщенні, просторі або для декоративних цілей. Тому для їх створення використовуються дещо інші художні засоби.

Сфумато – певний художній засіб, характерний м’якістю виконання, невловимістю предметних обрисів, пов’язаний з живописом епохи Відродження, починаючи з творчості Леонардо да Вінчі.

Сюрреалізм (від франц. surrealisme - надреалізм) – модерністський напрям у мистецтві ХХ ст., що оголосив джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцінації), а методом мистецтва – заміну логічних зв’язків на суб’єктивні асоціації.

Тезаурус – сукупність понять з окремої науки, що накопичується людиною.

Темпера – водяно-клейові фарби, виготовлені з сухих порошків, змішаних з яєчним жовтком, розведеним клейовою водою. Темперними фарбами можна писати густо, як масляними, і рідко, як акварельними, розбавляючи їх водою.

Терракота – неглазуровані керамічні вироби.

Тести (англ. test – випробування) – система завдань, які дозволяють визначити рівень розвитку художньої культури особистості (знання в галузі мистецтва, рівень художньої компетентності і художнього мислення, ступінь самостійних суджень про мистецтво).

Тимпан – 1) музичний інструмент, що нагадує барабан з широким обводом, на який натягувалася шкіра; 2) внутрішнє поле фронтону античних храмів зі скульптурою або орнаментом.

Тон – ступінь світлоти, притаманна кольору предмету в натурі та у витворі мистецтва. Тон залежить від інтенсивності кольору та його світлості. За допомогою співвідношень різних тонів передається об’ємність форми, розташування у просторі та освітлення предметів.

Трансепт – поперечний неф або кілька нефів, що перетинають повздовжній об’єм у хрестоподібних за планом будівель храмів.

Тригліф – прямокутна вузька плита з трьома вертикальними боріздками в антаблементі доричного ордеру, що чергується з метопами. Тригліфи як правило розміщуються за віссю колон і зходяться на кутах будівлі.

Умовність – особливість художнього обраху, що підкреслює його відмінність від відтвореної в ньому реальності.

Фабула (від лат. fabula – басня, розповідь) – у художньому творі низка подій, про які йдеться у сюжеті, в їхній логічній послідовності.

Фактура – характерні особливості матеріалу, поверхні предметів в натурі та їх зображення у творах мистецтва.

Форум (від лат. forum – ринкова площа) – центр політичного і культурного життя римського міста, площа для народного зібрання, здійснення правосуддя, місцезнаходження найбільш занчимого храму.

Фреска – одни з основних видів монументального живопису. Зв’язуючою речовиною у фарбах тут слугує вода або водяний вапняний розчин. У поєнанні з речовиною штукатурки на стіні вони утворюють міцний кольоровий шар. Техніка фрески дуже складна, бо не припускає виправлень у процесі роботи.

Фриз – частина антаблементу між архітравом і карнизом.

Фронтон – трикутна поверхня, що завершує фасад будинку, утворюється нахиленими звісами покрівлі та горизонтальним карнизом.

Футуризм (від лат futurum – майбутнє) – авангардистський напрям у європейському мистецтві початку ХХ ст., що проголошувало розрив з традиційною культурою і прагнуло створити “мистецтво майбутнього”.      

Хорал – релігійний піснеспів.

Художнє сприйняття – вид художньої діяльності, який супроводжується естетичними переживаннями і асоціативними уявленнями.

Художній зміст – життєвий матеріал, покладений в основу мистецького твору, та особливості його ідейно-естетичного осмислення.

Художня картина світу – історико-культурний досвід людства у сфері мистецтва, а також конкретно-чуттєве і водночас узагальнене осягнення художніх цінностей певної епохи.

Художня мова – сукупність історично усталених виразних засобів, специфічних для кожного виду мистецтва.

Художня форма – оформлення художнього змісту твору за допомогою відповідних задуму митця зображально-виражальних засобів.

Ціннісні орієнтації – вибіркова, відносно стійка спрямованість інтересів і потреб особистості, зорієнтованих на певні соціальні цінності.